Filed Under : 
Apr.8,2012Знайомство з Лондоном у мене почалось з Marble Arch, далі я пройшов до кінця Оксфорд стріт, де знаходився отель. За перші два дні я багато ходив по Оксфорд стріт і парелельним вулицям. Лондон як столиця Британської імперії, яка створила сучасний світ (тут раджу документальний фільм Нейла Фергюсона “Як Британія створила сучасний світ”, до речі є и книжка – бачив її в продажу в Лондоні) напевне найкраще втілює в собі дух сучасності. В Лондоні є люди з усього світу і (принаймні в центрі) відчувається гармонія мультикультурного суспільства. Read More…
Шукав найкращий плагін, щоб закачати фотки на вордпрес і який би автоматично їх зменшував. Але ті що знайшлись щось не діють, тому вже оновлюватиму свій сайт пізніше. Треба просто визначитись на якому плагіні для галереї та додаванні фото зупинитись. А на макбуці незручно працювати з фото і відео, або я просто ще не звик.
Дуже дивно було почути в пабі, куди ми ненадовго зайшли українську мову. Коли хлопець договорив, я підійшов до їх столика і сказав “Слава Україні”. Вони напевне здивувались, але потім другий хлопець сказав “Героям Слава”, а третій (патлатий) потискаючи руку сказав: “Слава Росії” і стиснув руку досить сильно, мені навіть здалось що провокує конфлікт. Хоча потім сказав, що він з Латвії. Я спитав чи давно вони в Лондоні – Пока еще не поймали, – відповів патлатий. Я вже мав йти, а коли через годину повернувся – їх вже не було.
Зробив редизайн сайту який вже давно збирався зробити. Напевне багатьом відома ситуація, коли багато чим займаєшся, а на себе часу не вистачає. Так в мене і склалось з інтернетом – в мережі я проводжу багато часу, але цим, саме цим сайтом – ніяк не міг зайнятись. Минулий дизайн був гарний, в чорних тонах, але читати було не зручно. Мені неодноразово казали та і сам розумів, напевне просто не дуже хотів щоб читали. А тепер коли я знову вирішив активніше взятись за цей сайт – то вирішив почати зі сміни дизайну. Скажете потім свої враження.
На вокзалі сідаю в марштурку, читаю. Через декілька хвилин поруч зі мною сідає дівчина. Блондинка, руки всі в татуюваннях та порізах, обличчя теж в порізах давніх. Одразу підсвідомість підказала, що можливо вона являється прихильницею якогось темного культу, служіння божеству якого включає нанесення собі або один-одному ритуальних шрамів. Така дівчина схожа на витвір фантазій режисерів триллерів та фільмів жахів. Але вона була реальна, і це помічали інші люди. «Наркоманка, потаскушка», -прочитав я в очах однієї жінки старшого віку. Якраз перед тим я читав дві статті на тему відьмацтва та його природи, а в той момент просто гортав журнал, та зупинився на статті «Музика та магія». Ця дівчина дістала смартфон з навушниками і почала слухати музику. Потім вона щось шукала в смартфоні та набирала текст. Коли я повернув глову – текст , який я побачив змусив мене здригнутись. «Андрей выходите на остановке»… Звідки вона мене знає? Навіщо мені виходити? Здавалось, що вона допише текст і дасть мені в руки смартфон щоб я прочитав текст і зробив як написано. Вона продовжувала писати текст, а я продовжував читати, хоча прочитане і не запамятовувалось. Потім їй хтось подзвонив і вона вийшла на наступній зупинці. Звісно ж, повідомлення адресувалось не мені.
Наявність великої кількості вільного часу аж ніяк не є основним фактором для творчості. Я пригадую свої минулорічні міркування, якими я обґрунтовував відсутність пошуку роботи. Мовляв, напишу геніальний роман, видам, а потім вже шукатиму роботу. В результаті роботи над романом майже не було і взагалі я написав дуже мало в порівннянні з тим вільним часом який я мав. Тому ще раз я переконався, що питання вільного часу аж ніяк не може бути визначальним, і ті хто кажуть “не маю часу” або лукавлять або просто не вміють розпоряджатись своїм часом. Підвищення інтенсивності життя – робота, або і не одна робота, зустрічі і спілкування, якісь інші види активності – вони також посилюють інтенсивність творчості. Від багатогодинного сидіння в кімнаті не з’явиться багато гарних творів. Згадуються слова одного вельми успішного сучасного психолога, який казав що половину своєї книги написав гаючи час в чергах. Це гарний приклад ефективного використання часу. Також можемо згадати, що багато геніальних творів були написани в край екстримальний умовах (армія, війна, ув’язнення).
Я прочитав дуже багато книжок Кнута Гамсуна, але роман «Соки землі» мені сподобався найменше. Саме за цей роман Гамсуну дали Нобелівську премію, але саме його я нікому не радив би. Хоча б просто тому, що я радив і раджу багато інших творів Гамсуна – «Містерії», «Голод», «Містечко Сегельфос», «Діти часу», «Редактор Карк», тощо. Я сприймаю Гамсуна норвезьким Достоєвським, але на відміну від Достоєвського його творчість у нас маловідома. Окрім того мова йде не про ближню нам Росію, а про далеку Норвегію, яка здавна мені подобалась. В цьому романі головні герої – звичайні люди, які працюють на землі, живуть з дня в день монотонним життям, і не дивно що мають більшу гармонію з природою ніж жителі міст. Але часом таке життя видається скучним тим персонажам, які побували в місті. Якщо самим персонажам скучно жити, то не дивно, що про них буває скучно читати. Я не дивуюсь, чому деякі люди не розуміють і не дочитують Гамсуна… Тому цей роман можу порадити тільки палким шанувальникам норвезького генія.
Все-таки, хоча я витрачаю досить багато часу на сайти, але постійно не вистачає часу(натхнення) на свій сайт. Але на нього стабільно заходять люди, іноді отримую відгуки (різного плану) на е-мейл.
З самого початку я не планував цей сайт як постійний блоґ, хоч він і зроблений у блоґовому стилі. Новий рік для багатьох людей (якщо не для більшості) являється основним святом, до якого готуються, планують, а потім часто згадують як відмічали. У мене інше розуміння свят, а сьогодні першого числа нового календарного року я вирішив зробити новий запис тут. Новин у мене багато, але з тих новин що безпосередньо стосуються цього сайту такі: найближчим часом я планую видати дві книжки: поетичну (яка буде суто в археофутуристичному стилі) та прозову – роман «Вісімка», який ще не завершений, але планую завершити найближчим часом.
Зустрінемось ще раз на місточку страждань
Я знаю: зможемо поговорити
Я заслужив свою печаль
А ти не заслужила квіти
Польша рясніє костьолами і політичною рекламою. А ще кумедними написатим типу “самопомощь хлопська” (це так напевне називається орган місцевого самоврядування, “ти рекламуй своя фірме”, тощо. Цю строчку я писав переїжджаючи з Польщі в Німеччину, але в Німеччині щось не попадалось нормального wi-fi, в Дрездені його взагалі немає ) Франція – це окрема тема, і писати зараз в час ночі після першого знайомства з Парижем якось не дуже хочеться. Планую тут накупити літератури по-більше.