На вокзалі сідаю в марштурку, читаю. Через декілька хвилин поруч зі мною сідає дівчина. Блондинка, руки всі в татуюваннях та порізах, обличчя теж в порізах давніх. Одразу підсвідомість підказала, що можливо вона являється прихильницею якогось темного культу, служіння божеству якого включає нанесення собі або один-одному ритуальних шрамів. Така дівчина схожа на витвір фантазій режисерів триллерів та фільмів жахів. Але вона була реальна, і це помічали інші люди. «Наркоманка, потаскушка», -прочитав я в очах однієї жінки старшого віку. Якраз перед тим я читав дві статті на тему відьмацтва та його природи, а в той момент просто гортав журнал, та зупинився на статті «Музика та магія». Ця дівчина дістала смартфон з навушниками і почала слухати музику. Потім вона щось шукала в смартфоні та набирала текст. Коли я повернув глову – текст , який я побачив змусив мене здригнутись. «Андрей выходите на остановке»… Звідки вона мене знає? Навіщо мені виходити? Здавалось, що вона допише текст і дасть мені в руки смартфон щоб я прочитав текст і зробив як написано. Вона продовжувала писати текст, а я продовжував читати, хоча  прочитане і не запамятовувалось.  Потім їй хтось подзвонив і вона вийшла на наступній зупинці. Звісно ж, повідомлення адресувалось не мені.

Наявність великої кількості вільного часу аж ніяк не є основним фактором для творчості. Я пригадую свої минулорічні міркування, якими я обґрунтовував відсутність пошуку роботи. Мовляв, напишу геніальний роман, видам, а потім вже шукатиму роботу. В результаті роботи над романом майже не було і взагалі я написав дуже мало в порівннянні з тим вільним часом який я мав. Тому ще раз я переконався, що питання вільного часу аж ніяк не може бути визначальним, і ті хто кажуть “не маю часу” або лукавлять або просто не вміють розпоряджатись своїм часом. Підвищення інтенсивності життя – робота, або і не одна робота, зустрічі і спілкування, якісь інші види активності – вони також посилюють інтенсивність творчості. Від багатогодинного сидіння в кімнаті не з’явиться багато гарних творів. Згадуються слова одного вельми успішного сучасного психолога, який казав що половину своєї книги написав гаючи час в чергах. Це гарний приклад ефективного використання часу. Також можемо згадати, що багато геніальних творів були написани в край екстримальний умовах (армія, війна, ув’язнення).

Я прочитав дуже багато книжок Кнута Гамсуна, але роман «Соки землі» мені сподобався найменше. Саме за цей роман Гамсуну дали Нобелівську премію, але саме його я нікому не радив би. Хоча б просто тому, що я радив і раджу багато інших творів Гамсуна – «Містерії», «Голод», «Містечко Сегельфос», «Діти часу», «Редактор Карк», тощо. Я сприймаю Гамсуна норвезьким Достоєвським, але на відміну від Достоєвського його творчість у нас маловідома. Окрім того мова йде не про ближню нам Росію, а про далеку Норвегію, яка здавна мені подобалась. В цьому романі головні герої – звичайні люди, які працюють на землі, живуть з дня в день монотонним життям, і не дивно що мають більшу гармонію з природою ніж жителі міст. Але часом таке життя видається скучним тим персонажам, які побували в місті. Якщо самим персонажам скучно жити, то не дивно, що про них буває скучно читати. Я не дивуюсь, чому деякі люди не розуміють і не дочитують Гамсуна… Тому цей роман можу порадити тільки палким шанувальникам норвезького генія.

Все-таки, хоча я витрачаю досить багато часу на сайти, але постійно не вистачає часу(натхнення) на свій сайт. Але на нього стабільно заходять люди, іноді отримую відгуки (різного плану) на е-мейл.

З самого початку я не планував цей сайт як постійний блоґ, хоч він і зроблений у блоґовому стилі. Новий рік для багатьох людей (якщо не для більшості) являється основним святом, до якого готуються, планують, а потім часто згадують як відмічали. У мене інше розуміння свят, а сьогодні першого числа нового календарного року я вирішив зробити новий запис тут. Новин у мене багато, але з тих новин що безпосередньо стосуються цього сайту такі: найближчим часом я планую видати дві книжки: поетичну (яка буде суто в археофутуристичному стилі) та прозову – роман «Вісімка», який ще не завершений, але планую завершити найближчим часом.

Зустрінемось ще раз на місточку страждань

Я знаю: зможемо поговорити

Я заслужив свою печаль

А ти не заслужила квіти

Польша рясніє костьолами і політичною рекламою. А ще кумедними написатим типу “самопомощь хлопська” (це так напевне називається орган місцевого самоврядування, “ти рекламуй своя фірме”, тощо. Цю строчку я писав переїжджаючи з Польщі в Німеччину, але в Німеччині щось не попадалось нормального wi-fi, в Дрездені його взагалі немає ) Франція – це окрема тема, і писати зараз в час ночі після першого знайомства з Парижем якось не дуже хочеться. Планую тут накупити літератури по-більше.

Маю визнати, що найкраще у мене виходить писати в дорозі, під час подорожей. В майтньому, я сподіваюсь і у мене і у нас (УТК, АРФА) буде багато подорожей. Головне  тільки поставити собі таку мету. Я бачив людей, які все життя живуть у себе на районі і почувають себе нормально, аж ніяк не мають потреби мандрувати. Також я бачив людей, які об’їздили пів світу, і в спілкуванні з ними я відчував себе не повноцінним в плані кількості побаченого. Це я, напевне, перебільшую – геть комплекси! Але стиль життя – це власна справа кожного, кожного з тих хто не пливе за течією. Кожному – своє! Я ж відкриваю у себе на сайті розділ “Подорожі”, де буду робити замітки з подорожей, і абсолюнто не важливо чи ця подорож буде за 10 км від Києва чи за 1000.

Випадково натрапив в інтернеті на цей фільм – The Combination, як було написано – фільм про зіткнення білих австралійців з мігрантами, яке відбувалось декілька років тому. Нещодавно ми спілкувались з австрійським науковцем, і хтось з нас запитав його про ті події. Він казав, що то питання не расового чи етнічного протистояння, а суто кримінальні розборки. Хлопці негативно сприйняли цю думку, як від буржуя який не розуміється на реальних проблемах, а лиш на позиціях “офіційної” загальноприйнятої думки. Read the rest of this entry »

Наявність великої кількості вільного часу аж ніяк не є основним фактором для творчості. Я пригадую свої минулорічні міркування, якими я обґрунтовував відсутність пошуку роботи. Мовляв, напишу геніальний роман, видам, а потім вже шукатиму роботу. В результаті роботи над романом майже не було і взагалі я написав дуже мало в порівннянні з тим вільним часом який я мав. Read the rest of this entry »

On a besoin d’si peu parfois
un sourir, un mot, un regard
qu’on gardera pour soi
et en sachant – c’est par hasard.